Snow Country

потяг виходить із довгого тунелю, і за ним починається сніжна країна. Шімамура, заможний токійський дилетант, який пише про західний балет, жодного разу його не бачивши, приїжджає на гірський онсен і зближується з Комако, місцевою гейшею. вона веде щоденник, записує кожну прочитану книжку і сама вчиться грати на шямісені, з порожньою долиною за слухачів. Шімамура повертається до неї знову, хоча в Токіо в нього дружина й діти. є ще Йоко, дівчина з потяга: її обличчя він розглядає у вікні вагона, де воно накладається на вечірній пейзаж, а її голосу не може забути.

книга про порожнього чоловіка, який любить красу лише на відстані, і про жінку, яка живе на повну. на Комако Шімамура дивиться так само, як на балет, якого ніколи не бачив: як на естетичне враження. її щоденник і шямісен він вважає марними зусиллями, хоча марні вони тільки в його очах. щастя між ними неможливе, і Комако це знає. жінки існують для Шімамури в трьох регістрах: дружина - як відсутність, Йоко - як недосяжний образ, Комако - як тіло й присутність. і найближчою йому виявляється та, що найдалі, - Йоко. Кавабата складав роман фрагментами з 1935 до 1948 року, звідси стрибки в часі між сценами. недомовленість тут скрізь: навіть те, що Шімамура й Комако коханці, видно лише з наслідків. я полюбив цю прозу за те, що образ у ній важить більше за пояснення, як у поезії. фінал - пожежа, Йоко і Чумацький Шлях, що ніби вливається в Шімамуру, - лишається відкритим і довго не відпускає.